Сайт Л і с к и         Головна    Про сайт    Довідка   Архів новин   Гостьова   Пошук


До змісту 


На Дарницькому вокзалі встановлено звуковий орієнтир

Четвер, 30.05.2013    

   В травні 2013 року на приміському вокзалі Дарниця встановлено звуковий орієнтир "Метроном-04", призначений для допомоги в орієнтуванні людей с дефектами зору. Аналогічні прилади подають переривисті звукові сигнали на пішоходних переходах при вмиканні зеленого сигналу пішоходного світлофора, а також на входах до станцій київського метрополітену.
   Особливості орієнтира "Метроном-04": наявність автоматичного регулювання рівня звукового сигналу в залежності від рівня наколишнього шуму; наявність трьох видів звукового сигналу: одинарні короткі звукові сигнали (характер №1), подвійні короткі звукові сигнали (характер №2), потрійні короткі звукові сигнали (характер №3).




Бачити пальчиками

   Спробуйте хоч на півдня заплющити очі та пожити у світі, який не має кольору, у якому немає жодного промінчика сонця, який немає своїх обрисів. У світі, наповненому лише звуками повсякденної роботи, постійними дотиками та навколишніми запахами. Чи змогли б ми вільно, без жодних зусиль перетнути свою ж кімнату? Чи зуміли б одразу знайти свої речі, які б лежали у звичних місцях? І чи зуміли б так само, як і перед цим, радіти навколишньому світу?
   Проте другокласниця Ангеліна Неволько ще так безтурботно, по-дитячому вміє радіти кожній днині. Незважаючи на те, що дівчинка народилася незрячою, вона уже другий рік навчається у звичайній, Великолюбінській загальноосвітній школі разом із своїми друзями-однолітками. Саме тут вперше в Україні дирекція школи пішла назустріч батькам та ризикнула взяти у звичайний клас незрячу Ангелінку.

Щоб не зрадити вдруге

Бачити пальчиками    Рідні батьки Ангелінки ще від народження дівчинки не захотіли брати на себе відповідальності та залишили напризволяще незряче немовлятко. Через брак уваги та батьківського тепла дівчинка не розмовляла та й не пробувала ходити. Та згодом її вдочерила сім’я Невольків, у яких уже було четверо дітей. І саме завдяки любові прийомних батьків дівчинка зараз росте життєрадісною та веселою.
   «Названі батьки Ангелінки не хотіли зраджувати дитині, тому вирішили не віддавати її до спеціалізованого інтернату, а навчати у звичайній середній школі. Вони й звернулися до нас із проханням допомогти у цій нелегкій справі», – розповідає директор Львівського обласного осередку ВГО «Українська спілка інвалідів – УСІ» Оксана Потимко.
   Спільними зусиллями із директором Великолюбінської загальноосвітньої школи, районного відділу освіти, районної державної адміністрації та громадськості вдалось виконати ремонтні роботи у цій школі та адаптувати її до потреб незрячої дівчинки. Зокрема, встановили на вхідних дверях до школи звуковий орієнтир, придбали дві механічні брайлівські друкарські машинки та інші допоміжні пристрої.

Труднощі першої вчительки

Бачити пальчиками    Найбільше відповідальності за навчання Ангеліни Неволько лягло на плечі першої вчительки. Галина Ліщинська попередньо чимало часу провела у Львівсь­кому реабілітаційному центрі для дітей з вадами зору “Левеня”, побачила, як там працюють зі такими дітками.
   «Майже весь свій час я займалася самоосвітою та намагалася збагнути, як саме можна допомогти Ангеліні. По краплинці збирала все те, що стосувалося методики навчання незрячих дітей. Та й сама просто закривала очі, ставлячи себе в умови цієї дівчинки, і пробувала вчитися», – ділиться Галина Ліщинська.
   До кожного уроку жінка ретельно готувалася, самостійно створювала дидактичні матеріали, адаптовувала підручні матеріали. Вона вивчила рельєфно-крапковий шрифт Брайля, за допомогою якого читають та “пишуть” незрячі.
   «Мені було дуже важко, адже багато речей я робила на інтуїтивному рівні. Не було в кого ґрунтовно повчитися, запозичити досвід, тож доводилося набивати собі ґулі. Лише згодом завдяки Львівського обласного осередку ВГО «Українська спілка інвалідів – УСІ» та їхнім шведським колегам побувала на навчанні за кордоном, де й пересвідчилася, що робила правильно. Та й ця дівчинка – справжній Божий подарунок, Ангелінка має гарну пам’ять. Це дитинка, в яку вкладаєш і отримуєш результат», – говорить Галина Ліщинська.

Маленькі перемоги

Бачити пальчиками    Ангеліна з радістю навчається із своїми друзями. Найлегше дівчинці дається письмо, вона дуже швидко запам’ятовує комбінації із шести крапок. Складніше давалося читання, проте коли учениця впевнено прочитала свій перший твір, радості вчительки просто не було меж. Найважче навчатися математики, адже багато наочних матеріалів, які звичайні школярі бачать та можуть швидко порахувати, Ангелінка мусить відчути на дотик. Проте ні вчителька, ні сумлінна учениця здаватися не збираються і наполегливо вивчають усі тонкощі королеви наук.
   «Часто задумувалася над тим, чи не простіше було б дівчинці навчатися у спеціалізованій школі, де уроки проводять фахівці. Проте переконалася, які б технічні засоби чи наочні матеріали не використовували для навчання незрячої дитини, все ж вона комфортно почуватиметься у середовищі між звичайними школярами, своїми дворовими друзями та рідними, де до неї ставитимуться, як до здорової дитини», – говорить вчителька.
   Та чи не найважче Галина Ліщинська переживала за перші уроки дівчинки серед звичайних дітей. Вона не знала, чи акцентувати учням увагу на неповносправності Ангелінки чи навпаки. Проте один випадок у класі поставив усе на свої місця. За словами вчительки, коли вона викликала дівчинку відповідати урок, то інші школярі підставляли свої рученята та допомагали Ангеліні безпечно пройти між партами.
   Діти навіть не задумуються над тим, що їхня подруга неповносправна, вони безкорисливо допомагають їй у навчанні та й просто дружать. Для них Ангелінка – це звичайна однокласниця, хороша подруга і привітна сусідка, яка просто бачить не очима, а пальчиками.
Вікторія Дворянин
Фото: zik.ua


Бачити пальчиками    Враженнями від спілкування з Ангеліною поділилася Оксана Винярська, педагогічний директор сертифікатної програми «Медико-психологічний та соціальний супровід осіб з особливими потребами»:
   «Вона насправді особлива дитина. Я знаю її від малечку. Якось одна жінка прийшла до нас з такою гарною дівчинкою. Вона була уся в білому, як ангелик, і виявилося, що називається вона Ангеліна :)
   Її взяли з дитячого будинку і я тоді запитала в мами: «Ви не знали, що вона сліпа?». А вона мені відповіла: «Ні, я її взяла тому, що вона сліпа». І то тоді для мене був переломний момент у понятті, яких ми беремо дітей з дитячого будинку в Україні, бо більшість людей прагне взяти якраз здорову дитинку, а тут такий феномен – мама, яка має своїх четверо дітей, узяла ще й п’яту, якраз найбільш потребуючу.
   Ангеліна опинилася у мудрій сім’ї, яка знала як дати собі раду з такою дитиною. Вони всі оточили її любов’ю і дуже інтегрували. Оскільки вона виросла у великій сім’ї, тому такі речі, як навчання у звичайній школі, батьків не лякали. Тим більше вона сама має значно менше страху, ніж інші сліпі діти, а деколи і недооцінює небезпеки. Вона дуже смілива дитина і має внутрішній потенціал, з яким вона народилася. І весь час її веде Божа рука.
   Батьки не хотіли давати її в інтернат, адже взяли її звідти. Спочатку було багато страху в оточенні школи, батьки та вчителі боялися брати на себе відповідальність. Вони говорили, що це перша школа, яка взяла таку дитину. Адже першість – це, з одного боку, добре, а, з іншого, – щось незвідане. Але кілька тижнів тому я розмовляла з п. Даною і вона розповіла мені, що в Ангеліни дуже гарні успіхи, вона добре вчиться, пише диктанти на брайлівській машинці і встигає разом з іншими дітьми. Це справді щось унікальне.
   Ангеліна має окремий, інакший потенціал, вона життєлюб і це основна її риса. Вона доброзичлива, хоче все знати, сама запитує, довідується, гарно співає. А ще враховуючи те, що перших півтора року свого життя вона була у дитячому будинку і не одержувала необхідної інформації для розвитку, то вона надзвичайна розумниця. Вона, як те деревце, яке не підливали, не підливали, а потім почали підливати і воно забуяло».
Розмовляла Анна Грапенюк
Фото: Архів ІЕС


Про життя сліпого в Києві можна прочитати в статті на сайті forUm.


Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Транспорт".


Вам була корисна ця стаття?

Житель ДВРЗ 31.05.2013 08:47
По поводу метронома: Кричит громко, а зачем было не понятно, пока не прочитал статью.Надо повесить информацию про его назначение, а то постоянно ,проходя, слышишь только матюки от прохожих.
Про Ангелину : МОЛОДЦЫ !!!!! и родители и школа. По больше бы такого отношения к людям.

Можете додати свій коментар

Щоб змінити слово на інше (якщо букви важко розпізнати), клацніть на малюнку

Ваше ім'я:         Слово з малюнка:  

Коментар (до 1000 символів):