82,3% опитаних вважають, що справжнє покращення життя не почнеться, поки влада не буде змінена.

   4–9 вересня дослідницький центр «Імідж-Контроль» провів соціологічне опитування серед жителів Києва, які мешкають на території виборчого округу №216 (район Ленінградської площі, ДВРЗ, Стара Дарниця, Нова Дарниця, Рембаза, Харківський масив). Враховуючи те, що до парламентських виборів фактично залишилося півтора місяці, отримані результати можна охарактеризувати якщо не остаточно сформованою суспільно-політичною позицією місцевих виборців, то, принаймні – її фундаментом, в якому навряд чи можливі якість суттєві зміни за той час, що залишився.
   Дані, отримані «Імідж-Контролем», відразу ж ставлять під великий сумнів кілька ключових тез, які прямо чи опосередковано партія влади намагається нав’язати суспільству. Зокрема – тезу «сильної руки», за якою нібито страшенно скучила Україна, і, як наслідок – «необхідність в посиленні президентської вертикалі влади». Поглянемо на соціологію: за розвиток багатопартійності, законності та демократії висловились 64% респондентів, за подальше зосередження влади в руках Президента – 19,3%, не змогли чітко визначитися зі своєю позицією – 16,7%. Коментувати ці цифри потреби немає.
   Так само не витримав «гласу народу» і міф щодо схильності українців очікувати милостей від держави у вигляді соціальних гарантій, на чому завжди була побудована ідеологія пострадянських політичних сил. На соціальний захист та допомогу держави сподіваються лише трохи більше 30% опитаних – в той час як за розвиток вільного ринку і надання державою можливостей людям чесно і спокійно самостійно заробляти гроші висловилися 61,4%. Останнє свідчить про те, що переважна більшість людей повністю розчарувалися у чинній владі, вже нічого від неї не очікують і вважають, що їм залишилося лише одне – намагатися якимось чином вижити самостійно.
   Із результатами вищезазначеного пункту опитування прямо співвідносяться результати ще одного: «Із чим Ви пов’язуєте сподівання на покращення життя в країні?». 82,3% респондентів вважають, що – «із тим, що влада буде змінена» і лише 17,7% ставлять гіпотетичне майбутнє покращення в залежність до чинної влади.
   Саме тому 25,4% виборців округу голосуватимуть за «Батьківщину» з її чітко визначеними ідеологічними цілями та стратегією, спрямованою на боротьбу з теперішньою владою. Ще 22,9% збирається голосувати за «УДАР», який, не маючи визначеної ідеології, вочевидь зараз грає роль нині відсутньої графи «Проти всіх» - останнього прихистку протестного електорату, який незадоволений жодною існуючою політичною силою.
   Переважна меншість виборців, не сподіваючись на ефективність будь-яких змін, залишаються консерваторами: 13% готові віддати свої голоси Партії регіонів. Ще 11% прагне повернутися до міфологізованої радянської епохи – і збираються голосувати за КПУ.
   Однак рейтинг самої КПУ та її конкретного представника на окрузі – Сергія Аксененка – різниться вражаюче: Аксененко має підтримку вдесятеро меншу, ніж Комуністична партія, - 1,1% (вочевидь, через практично повну відсутність реальної роботи Аксененка на окрузі). Аналогічно офіційний кандидат від Партії регіонів Данило Свищук має рейтинг лише у 2% (у порівнянні з 13% рейтингу Партії регіонів). Однак його «колега» і суперник, мультимільйонер Олександр Супруненко, який йде як самовисуванець, але при цьому є членом парламентської фракції ПР, має рейтинг цілком співвідносний з рейтингом «рідної» партії: 9,6%. Що, зі свого боку, має свідчити про те, що його належність до ПР, яку Супруненко намагається не афішувати на окрузі, для прихильників Партії регіонів не є таємницею.
   Таким же чином поділяє популярність своєї політичної сили представник УДАРу Олексій Давиденко. До останнього часу майже зовсім невідомий у межах округу (оскільки являється депутатом Київради в іншій частині Дніпровського району), він, тим не менш, має підтримку у 20,8% опитаних – майже таку ж саму, як і сам УДАР (22,9%).
   Безперечним лідером 216-го округу є Ксенія Ляпіна: її власний рейтинг (29,8%) перевищив навіть рейтинг Об’єднаної опозиції (25,4%), представником якої вона є. Тут зіграло свою роль те, що і до початку виборчих перегонів вона була відома мешканцям Лівобережжя своїми конкретними справами як політик, економіст та борець за права працівників. До того ж, вона – єдиний кандидат, який проводить масові зустрічі з мешканцями, де вирішуються нагальні питання району. Достатньо сказати, що пізнаваність кандидата Ляпіної серед жителів округу знаходиться на рівні 65,6%, яких навряд чи досягнуть до виборів інші 28 претендентів на парламентський мандат.
   І останній момент. Вражаюче низькі рейтинги провладної партії можна без перебільшення вважати основною причиною головної «хвороби» виборів-2012 – горезвісного підкупу виборців. Майже кожного дня ЗМІ сповіщають про черговий скандал, зв’язаний з викриттям подібних протиправних діянь. Виходячи з цього, можна припустити, що відносно пристойні рейтинги деяких маловідомих та не дуже популярних пов’язаних з владою кандидатів можуть пояснюватись саме банальним обміном голосів на гроші. Те, що підкуп на 216-му окрузі дійсно має місце, вважають 40,4% опитаних.
   Якщо це правда, то, крім очевидного криміналу, наявне пряме зловживання необізнаністю виборців: згідно із соцопитуванням «Імідж-контролю», 55,5% виборців навіть не здогадуються, що за продаж голосів передбачена кримінальна відповідальність (ст. 157 КК України). І у випадку чого – постраждають саме вони, прості люди, а не ті, хто купував їхні голоси. У цих «покупців» гроші знайдуться й на те, щоб відкупитися від правосуддя.

   Якщо, звичайно, в Україні нічого не зміниться. І парламентські вибори – якраз шанс на такі зміни, в яких, якщо вірити тій же соціології, назріла чимала потреба.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Політика".