Вчора, 8-го лютого 2012 року комітет ВР з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики вирішив внести в сесійний зал для остаточного голосування законопроект N 8474 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо об’єднань співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ)". Тетяна Монтян висловилася з цього приводу так: "На Україну насувається черговий ЖКГ-маразм. Цього разу – за сприяння грантожерської "громадськості".

   Копію тексту законопроекту можна подивитись за цим лінком. Для зручності читачів деякі абзаци виділені жовтим кольором і пронумеровані римськими цифрами, саме ці абзаци спробуємо прокоментувати.
   I - з'явилась норма, згідно якої у випадку руйнування будинку право власності на земельну ділянку залишається за власниками квартир. Відповідно, вони можуть відбудуватись на старому місці. Поки що незрозуміло, чи зможуть вони, наприклад, продати цю ділянку і побудуватись в іншому місці?

   II - власникам квартир тепер належатиме не лише приміщення, конструкції і обладнання будинку, але й земельна ділянка під будинком. Тетяна Монтян цілком справедливо зауважує, що слід було приєднати сюди і прибудинкову територію, назвавши разом терміном "Земельна ділянка багатоквартирного будинку".

   III - якщо раніше ОСББ можна було створити лише в кожному окремо взятому будинку (житловому комплексі) і тільки після цього об'єднатись в асоціацію ОСББ, то тепер можна зразу створювати ОСББ на декілька будинків, що мають спільну земельну ділянку та інженерну інфраструктуру.
Наприклад, у нашому випадку можна буде створити одне ОСББ для будинків 39А, 39ВГ, 39ДЕ та 41Б, які мають спільний двір, бойлерну та електропідстанцію. А якщо проситиметься й будинок 41А, то ми ще подумаємо, чи приймати. :)

   IV - дуже цікаве нововведення, яке враховує існуючу пасивність мешканців і дозволяє ОСББ працювати навіть у таких умовах. Разом з тим, жодне опитування не може замінити зборів, де відбувається обмін думками. Натомість письмове опитування - лише вибір із запропонованих варіантів. І добре, якщо без зловживань з боку правління. Типу "почепили оголошення про збори, а хтось їх позривав, кворуму не було, тому проводимо опитування".

   V - чи не найбільшою проблемою новостворених ОСББ є небажання ЖЕКів віддавати будинки на баланс ОСББ. Тяганина тривала роками. Тепер це відбуватиметься автоматично - "З дня державної реєстрації об'єднання багатоквартирний будинок перебуває в його управлінні". Разом з тим, тепер не можна буде створити ОСББ і більше нічого не робити, "вичікуючи сприятливих обставин". А таких випадків чимало.

   VI - витікає з попереднього. Раніше власники приміщень були зобов'язані укладати договори лише після того, як ОСББ прийме будинок на баланс.

   VII - на сьогодні ОСББ сплачують, наприклад, за електроенергію на освітлення сходових клітин та роботу ліфтів за тарифами, вищими, ніж для населення. Тепер буде однаково.

   VIII - мабуть, мається на увазі запобіжник проти надмірних компенсацій. Наприклад, ОСББ прийме тариф на рівні 12 гривень за кв. метр. площі і зажадає від держави виплати пільг та компенсацій відповідного розміру.

Далі пропонуємо витяги зі статті Тетяни Монтян:

   Повторюю ще раз для тих, хто не в курсі – насправді в Україні немає ніяких проблем з ЖКГ, а комунальна мафія процвітає та жирує. Проблеми в Україні – з визначенням, фіксацією та захистом майнових прав. А крім того – з механізмами прийняття легітимних колективних рішень щодо спільного неподільного майна та їх примусовим виконанням.

   Абсолютна більшість міського населення – співвласників будинків – перебуває в блаженному невіданні щодо того, що їхні будинки як цілісності належать їм, а зовсім не ЖЕКам, не територіальним громадам чи ще комусь. І що саме вони, власники – несуть за свої будинки повну відповідальність. Людям про це просто ніхто і ніколи не казав прямим текстом. А самі вони в більшості своїй здогадатись про це не могли – адже двадцять років безвідповідальні політикани переконували їх, що проблеми їхніх будинків має вирішувати центральна чи місцева влада, ЖЕКи тощо.

   При цьому, у сільського населення України немає проблем з розумінням того, хто саме є власниками їхніх будинків, хто має їх обслуговувати, ремонтувати тощо. А городяни – ти диви – виявилися наївними інфантілами, які і досі перебувають в ідіотських рожевих ілюзіях! Ця проблема є прямим наслідком першої проблеми, тобто невизначеності майнових прав на будинки. Міські інфантіли люблять висловлюватись на кшталт – "ви спершу зробіть нам в будинку капітальний ремонт, а потім ми будемо його обслуговувати самі"; "ми двадцять років платили ЖЕКу – куди поділися наші гроші?!"

   Відповідаю: ніхто нічого не ремонтуватиме (з 1998 року гроші з бюджету на капремонти не виділялися), бо це приватне майно, і ніхто про нього замість власників дбати не буде; гроші, які платилися ЖЕКам – давно вже тю-тю, і ніхто їх не поверне. Міське населення України повинне нарешті змиритись з тим, що Діда Мороза не існує, і треба вже, нарешті, дорослішати та ставати відповідальними власниками. Тим більше, що ніхто нікого не змушував ставати власником, не бігав з сокирою, вимагаючи приватизувати квартиру, купити її, успадкувати чи отримати в дар. А отже, залишається єдиний вихід – якось домовлятись між собою та вирішувати проблеми спільно.

   Третя проблема випливає з першої та другої – діюче законодавство, в якому не визначено ані правову сутність будинку як фізичного об'єкту, ані правова природа "квартирного товариства" – звісно ж, нездатне запропонувати адекватні механізми прийняття колективних рішень щодо будинків, а тим більше – механізми примусового втілення цих рішень в життя.

   Зрозуміло будь-кому, що домогтися консенсусного рішення для кількох сотень, а то й тисяч співвласників – апріорі неможливо. Саме тому людство вигадало такі механізми, як прийняття рішень більшістю, кваліфікованою більшістю чи особливо кваліфікованою більшістю. Але українці не мають доступу навіть до списку своїх власних співвласників, не кажучи вже про розмір своїх часток у спільній власності. Отже, люди не можуть ані визначити кворум для прийняття економічно обґрунтованих рішень щодо своїх будинків, ані чітко порахувати частку власної участі у витратах на весь будинок. Змусити своїх співвласників виконати колективні рішення люди також не можуть. А отже, безкарне "безбілетництво" вбиває навіть ті інституції, які, попри все, примудрилися створитись.

   Якби депутати та чиновники, які проголосували вчора за винесення до сесійної зали законопроекту N8474, змушені були управляти своїми акціонерними товариствами, не маючи реєстру акціонерів, не маючи інформації про кількість належних кожному акціонеру акцій, і більше того – не маючи уявлення про стан підприємства як цілісності та відомостей про юридичні аспекти його функціонування – вони зрозуміли б трагедію міського населення України – співвласників будинків. Останні САМЕ ТАК, саме в такій правовій невизначеності змушені існувати вже 20!!! років.

   Фактично українці опинилися між Сциллою та Харібдою: якщо не забирати свої будинки у ЖЕКів-рейдерів, то незабаром доведеться жити серед руїн, а якщо створювати "квартирне товариство" – то є серйозний шанс стати жертвами шахраїв або годувати "безбілетників".

Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "ЖКГ" та   "ОСББ".