Цикорій звичайний (Cichorium intybus), род. Складноцвіті (Asteraceae).
Характерний для степових ландшафтів, також росте як бур'ян у місті в аналогічних (відкритих і сухих) місцях. Корені вживаються в їжу, але збирати його самостійно в наших околицях нераціонально – занадто мало у нас цикорію, і майже весь, що є – вздовж загазованих доріг чи залізниць.
Замість цього, у магазинах доступний широкий вибір готового розчинного цикорію (порошок чи густа паста) для приготування напоїв. Властивості цикорію пояснюються в основному його переважаючим компонентом, інуліном – полісахаридом, який у рослин родини Складноцвітих (наприклад, топінамбура) заміняє крохмаль. На відміну від останнього, інулін при перетравлюванні розщеплюється не на глюкозу, а на фруктозу. Причому це розщеплення відбувається повільніше та не в повній мірі, отже значна частина залишається на долю корисних бактерій кишечника. Крім того, цикорій містить певну кількість вітамінів і мінералів. На відміну від кави, не викликає підвищення тиску; має протизапальний, заспокійливий, жарознижуючий та судинорозширяючий ефект. Тим не менш, не слід вважати цикорій панацеєю, адже його надмірне вживання теж не корисне. Він протипоказаний при варікозі та підвищеній індивідуальній чутливості. Як у будь-якому смаженому продукті, у ньому можуть міститися чималі кількості небажаних компонентів, наприклад акриламід. Про це попереджає вже його чорний колір, типовий для продуктів, у яких у результаті жорсткої термообробки утворилися сполуки білків та вуглеводів (advanced glycation end-products). Сучасні дослідження пов'язують їх із прискореним старінням; особливо це характерно для виробів на основі фруктози. У той же час, переважна частка вітамінів пошкоджується в процесі смаження, висушування чи концентрування.
Мало хто знає, що існують ще й салатні різновиди цикорію (ендивій), з ніжним листям та зниженим вмістом властивої рослині гіркоти.