Буркун (Melilotus), род. Бобові (Fabaceae).
   Вздовж міських доріг зустрічаються два види – Буркун білий (Melilotus alba), з білими квітами, та буркун лікарський (Melilotus officinalis) – з жовтими. Значно більше вони поширені в південних степових областях, де вони є улюбленою їжею кіз та інших тварин. Та й нас квітучі в розпал літа медово-духмяні зарості буркуну теж не можуть залишити байдужими. Має важливе медоносне значення – наприклад, у США, де він спочатку не зростав, зараз це одна з основних культур. Позитивно впливає на склад і структуру ґрунту – збагачує його азотом, зменшує засолення, та перешкоджає ерозії. Однак кислих і заболочених ґрунтів, що непоодинокі в околицях Києва, буркун не витримує.
   Російська назва буркуна "донник" пов'язана з переважним вживанням рослини народною медициною для лікування "донних" хвороб, тобто органів нижньої частини черевної порожнини, особливо жіночих. Частіше застосовується буркун лікарський (жовтий), оскільки білий містить більше кумаринових речовин, через що навіть відноситься до отруйних рослин. Кумарин знижує згортуваність крові, що може бути сприятливо при тромбозі, але передозування небезпечне кровотечами. Це ж обмежує використання буркуну як кормової рослини для худоби, якщо тільки не вибираються спеціальні низькокумаринові сорти.
   Ще одне застосування буркуну – для відлякування комах (комарів і молі), як ароматизатор, а також як джерело волокна.

---