Ковила (Stipa), род. Злакові (Poaceae).
Витончена багаторічна трава, яку легко впізнати за ніжними сріблястими суцвіттями, що колихаються при найменшому подуві вітру. Створює характерний пейзаж південноукраїнських степів у кінці весни – на початку літа. Але оскільки незайманих степів у нас майже не залишилося, найлегше ковилу зустріти на пустирях, вздовж залізниць. У таких місцях він зрідка зустрічається й у Києві.
Деякі види ковили цінуються як кормові рослини, зокрема як пасовищний корм для худоби. Тим не менш, їхня харчова цінність суттєво нижча за інші багаторічні трави. Випас худоби на заковилених пасовищах у другій половині літа взагалі не рекомендується, оскільки приводить до ковилової хвороби – ості ковили впиваються у шкіру тварин і викликають її запалення. Взагалі це було просто ефективною адаптацією насіння до поширення – довгі ості летять за вітром, потім при падінні на землю то скручуються, то розкручуються залежно від зміни погоди. Так вони зариваються у ґрунт. Нажаль, аналогічним чином вони себе ведуть і при потраплянні у вовну тварин.
Зустрічаються вказівки на використання ковили з лікувальною метою – для щитоподібної залози та від паралічу. Характерні й негативні сторони – спокуслива думка засушити із суцвіть ковили букет на зиму може обернутися алергією чи загостренням астми, адже найдрібніші щетинки суплідь мають подразнюючі властивості, особливо у закритому приміщенні.